ГоловнаЕкономікаДержава

П'ять найцікавіших лауереатів премії Нобеля з економіки

Коли Альфред Нобель писав заповіт, він і не підозрював, що премію його імені вручатимуть і економістам (насправді це премія Шведського центрального банку). Тим не менше світ сприймає "істинно нобелівською" винагороду, яку щороку отримують геніальні люди, чиї роботи мали величезний вплив на світову економіку.

Нобелівську премію з економіки з 1968 року отримують авторитетні вчені, теорії яких мали практичне застосування і так чи інакше змінили світ. Очевидно, що життя та доробки кожного з них заслуговують на увагу, але є п’ятірка економістів, чиї персони та дослідження особливо цікаві.

2008. Пол Кругман: "нова" торгівля

Фото: EPA/UPG

У 2008 володарем Нобелівської премії став Пол Кругман. Винагороду він отримав за "нову теорію торгівлі". На той момент Кругман вже був відомий не лише як професор Прінстонського університету, що досліджує галузі міжнародної торгівлі і фінансів, а і як колумніст видання New York Times, який критикував політику президента США Джорджа Буша. Економіст і досі регулярно пише в NYC.

Завдяки Кругману з’явилися моделі, що пояснюють закономірності торгівлі між країнами, а також дають відповіді на питання, де і чому виробляються ті чи інші товари. Як відомо, традиційна теорія передбачала, що різні держави спеціалізуються на виробництві різних товарів. Насправді ж, все не так просто. Кругман пояснив, як так склалося, що у торгівлі домінують кілька схожих країн, і чому деякі ринки можуть імпортувати ті ж види товарів, які експортують.

На думку Кругмана, це пов’язано з бажаннями споживачів диференціювати товари, які вони купують. Наприклад, американцю може заманутися їздити принципово на німецькій BMW, а поляку їсти українські яблука.

"Для країни вигідно спеціалізуються на виробництві конкретного автомобіля і продавати його на світовому ринку, водночас інші держави випускають інші марки авто. Це дозволяє кожній країні користуватися перевагами від ефекту масштабу, що також передбачає вигоду для споживачів завдяки нижчим цінам та більшому розмаїттю продукції, - писалося в коментарі Шведської академії, що пояснювала роботу Кругмана.

1986. Джеймс Макґілл Б'юкенен: Політика без романтики

Фото: www.nytimes.com/Сью Клеменс

У 1986 році лауреатом Нобелівської премії "за дослідження договірних і конституційних основ теорії прийняття економічних і політичних рішень" став Джеймс Макґілл Б'юкенен.

Б'юкенен зробив величезний внесок в теорію суспільного вибору. Об'єднавши ідеї з галузі політології та економіки, економіст зумів пояснити, як приймають рішення політики та чиновники. На переконання Б'юкенена, держслужбовці зовсім не служать народу, а керуються власними інтересами, прагнучи максимізувати своє багатство.

Економіст визначив свою теорію як "політику без романтики". Автор концепції підкреслював, що попри обіцянки партій створити світ далекий від економічної реальності – без дефіциту, злочинності і соціальних проблем - всі вони зрештою приймають економічні рішення в рамках правил гри притаманних інституту влади. Політики - всього-на-всього люди, які віддадуть перевагу особистим інтересам, якщо вони суперечать інтересам суспільства.

На думку економіста, політичну систему можна вдосконалити, запрошуючи у чиновники та парламент не кращих з кращих, а тримаючи вже обраних в певних рамках. Попри очевидність, ця ідея і через 20 років здається свіжою та невипробуваною, хоч і такою необхідною, зокрема, для українського суспільства.

2009. Елінор Остром: віра в громади

Фото: EPA/UPG

У 2009 році Нобелівська премія з економіки вперше дісталася жінці - Елінор Остром. Винагороду професор політології з Університету Індіани отримала за глибокий аналіз економічного управління, зокрема за дослідження управління громадськими ресурсами.

Згідно з дослідженням Остром, створювати правила і інститути для стійкого і справедливого управління загальними ресурсами - лісовими угіддями, рибними господарствами, пасовищами і водою - можуть звичайні люди, а не держава.

Своїми новаторськими дослідженнями Остром розвінчує концепцію Гарета Хардінга під назвою "трагедія спільного користування". За Хардінгом, вільний доступ до ресурсу (індивідуальні рішення) обов’язково призведе до виснаження ресурсів, адже спрямований на збільшення використання і отримання більшої вигоди. А, значить, загальні ресурси повинні перебувати у державній чи приватній власності.

Остром навпаки стверджує, що ззовні ефективний контроль неможливий, адже державні установи не працюють безпосередньо з ресурсом, а також можуть не мати гарного зв’язку і спільнотою, відповідно не розуміти місцевих особливостей.

Науковець переконана, що безпосередні користувачі ресурсів краще розуміють ситуацію, до того ж можуть співпрацювати один з одним, контролюючи спільне використання землі та застосовуючи правила управління , і таким чином уникнути "трагедій".

Остром, провівши ряд польових досліджень, зробила висновок, що саме різні варіації колективних громад – від комун до кооперативів – можуть забезпечити ефективне управління спільними ресурсами. Як підсумок масштабної роботи, професорка запропонувала принципи, завдяки яким менеджмент ресурсів здійснюватиметься стабільно та справедливо. Серед них розробка чітких правил управління на місцевому рівні, активна учать у використанні загальних ресурсів і контроль за використанням, розробка методів вирішення спорів та ін.

Масштабні дослідження професора політології детальніше розкриваються в книзі під назвою Governing the commons: the evolution of institutions for collective action ("Управління громадами: еволюція інститутів колективних дій").

1994. Джон Форбс Неш: рівновага від "гравця розуму"

Фото: EPA/UPG

Джон Неш - один з найбільш відомих нобелівських лауреатів з економіки серед широкої публіки завдяки фільму Рона Ховарда "Ігри розуму". Ця стрічка є автобіографічною історією генія-математика, в якого було неймовірне цікаве та непросте життя. Неш і досі страждає від шизофренії, під час загострення якої, йому навіть довелося пробути деякий час у божевільні. Решту часу він займався тим, що писав незрозумілі формули на дошках Прінстонського університету, або ж слухав "голоси" неіснуючих друзів.

Нобелівську премію Джон Неш отримав у віці 66 років в 1994 році за аналіз рівноваги в теорії некооперативних ігор. Теорія ігор - це метод вивчення стратегій у боротьбі за реалізацію своїх інтересів. Некооперативні ігри – це ігри, в яких приймають рішення, побудовані на очікуваннях стосовно того, як поводитимуться інші учасники, при цьому не знаючи, як насправді вони поводяться.

Вчений є автором концепції, що отримала назву Nash equilibrium. Рівновага Неша полягає в тому, що жоден з учасників не може збільшити свою вигоду без зміни рішень інших учасників гри.

Цю теорію ідеально ілюструє так звана "дилема в’язня", коли двом підозрюваним пропонується наступне: підозрюваний А свідчить проти Б, Б мовчить, тоді А виходить на волю, а Б отримує 5 років ув’язнення. Інший варіант - обидва не зізнаються і отримують 1 рік в’язниці. Третій - А і свідчать один проти одного і на два роки кожен сідають за грати. Дилема з’являється, коли обидва дбають лише про себе і бояться свідчень з боку іншого підозрюваного.

Тоді кожен в’язень вибирає свідчити проти іншого і вони обидва потрапляють у неволю на два роки, хоча краще було б зберігати мовчання (оптимальна рівновага) і провести за ґратами лише рік.

Крім фільму про життя та дослідження божевільного генія можна дізнатися із книги журналістки Сильвії Назар A Beautiful Mind: The Life of Mathematical Genius and Nobel Laureate John Nash.

2014. Жан Тіроль: мікроекономіка понад усе

Фото: EPA/UPG

Остання на даний момент Нобелівська премія з присуджена французькому 61-річному економісту Жану Тіролю "за аналіз ринкової влади та регулювання". В своїх роботах Тіроль велику увагу приділяє не макроекономічним теоріям, а мікроекономіці, дослідженням конкретних ринків. Тому вручення винагороди вченому може свідчити про зміщення акцентів на вирішення питань на рівні окремих підприємств та галузей.

"Жан Тіроль роз'яснив, як розуміти і регулювати галузі з декількома потужними гравцями. В багатьох галузях домінує невелика кількість великих фірм або одна монополія. Залишаючись без контролю, такі ринки часто виробляють соціально небажані результати – надто високі ціни, або непродуктивні фірми, які до того ж блокують вхід на ринок нових і більш продуктивних гравців…", - йдеться на сайті Королівської шведської академії наук.

На думку нобелівського лауреата, класичні методи боротьби з олігополіями не завжди успішні, адже обмеження цін не завжди заважає отриманню надприбутків, а заборона кооперації гравців на ринку може стримувати розвиток інновацій. Тому Тіроль акцентує увагу на тому, що оптимальне регулювання повинно здійснюватися з урахуванням особливостей тієї чи іншої галузі. В низці своїх публікацій Тіроль описує загальний концепт такої політики, застосувавши її на прикладі різних сфер – від банківської системи до телекомунікаційних мереж.

Ольга ДубенськаОльга Дубенська, журналіст
Читайте головні новини LB.ua в соціальних мережах Facebook, Twitter і Telegram