Новий інфляційний сплеск – якою має бути реакція Національного банку?

Печать

Споживча інфляція продовжує бити рекорди – після зростання на 10,8% у березні, індекс споживчих цін у квітні знову оновив історичні максимуми на періоді з середини 90-х років минулого сторіччя – 14% за місяць і 61% за рік. Тому, виникає декілька цілком природніх запитань: які причини такого карколомного зростання, що нас очікує в найближчому майбутньому і якою повинна бути реакція Національного банку на суттєве прискорення темпів інфляції.

Фото: goloskarpat.info

Як і очікувалося, основний внесок в інфляцію у квітні (9,3 в.п.) обумовило підвищення цін на природний газ для населення. В той же час, зафіксоване Державною службою статистики України (далі – ДССУ) зростання тарифів з 1-го квітня (а саме на 450%) суттєво відрізняється від оцінок експертів НБУ та МВФ, за якими з квітня газ для населення в середньому подорожчав приблизно на 280%. За нашою інформацією, це пов’язано з тим, що ДССУ врахував лише підвищення цін на газ для приготування їжі та/або підігрів води в багатоквартирних будинках. При цьому населення в багатоквартирних будинках споживає лише 11% всього газу на потреби населення. Водночас, темпи підвищення цін для домогосподарств, що живуть у приватних будинках та споживали понад 2,5 тис. м3 газу на рік, були набагато нижчі (оскільки вони вже платили значно більшу ціну, ніж жителі багатоквартирних будинків). А для тих, хто спожив у квітні менше 200 м3 газу, діяла пільгова ціна – у два рази нижча (відповідно, зростання становило 230%, а не 450%). Але все це не було враховано в офіційній статистиці.

У квітні також суттєво були підвищені тарифи на електроенергію (на 33,6%), у результаті чого адміністративна складова інфляції в минулому місяці становила 11 в.п. Але, як не прикро спостерігати за інфляційними рекордами, на нашу думку, суттєве підвищення тарифів є неминучим злом – низькі тарифи створювали низку значних викривлень у економіці та сприяли появі таких негативних явищ, як дуже низький рівень енергоефективності, зростання дефіциту бюджету та обсягу державного боргу, зменшення валютних резервів тощо. Тому, іншого шляху, крім поступового підвищення тарифів до рівня собівартості та ліквідації структурних дисбалансів у енергетичному секторі, просто немає.

За іншими компонентами інфляції спостерігалось суттєве її уповільнення порівняно з березневими показниками. Зокрема, для продуктів харчування – до 4,4% (з 15,6% у березні), для одягу та взуття – до 4,6% (з 13,5%), а ціни на паливо та мастила взагалі знизились на 8,3% за місяць. Базова інфляція, що найбільше відображає вплив саме монетарних чинників, сповільнилась з 10,8% у березні до 4,6% у квітні. Цікаво, що також суттєво уповільнилось зростання цін виробників у переробній промисловості – до 1,3% з 9,5% у березні. Фактично, можна констатувати, що на тлі стабілізації обмінного курсу, ефекти лютневої девальвації вже суттєво затухають, хоча, ймовірно, протягом декількох місяців ще відчуватимуться. У цьому немає нічого незвичайного, оскільки ціни зазвичай зростають дуже швидко, але їх падіння потім відбувається дуже повільно (що у випадку України може бути також пояснено значною монополізацією ринків).

Як Національний банк повинен реагувати на такі значні стрибки інфляції? Керівництво НБУ вже не раз наголошувало, що приборкання інфляції є пріоритетом діяльності центрального банку на сьогоднішній день. Саме на це були направлені такі дії регулятора, як кардинальне підвищення ключової процентної ставки та введення адміністративних обмежень на валютному ринку. Вочевидь, ці заходи дали результат, оскільки ми спостерігаємо стабілізацію обмінного курсу та поступове сповільнення зростання цін на нетарифну компоненту ІСЦ.

Щодо реакції на інфляційні показники квітня, то зазвичай центральні банки не реагують на шоки, що мають «немонетарну» або «адміністративну» природу, водночас концентруються на нейтралізації вторинних ефектів (тобто впливу підвищення цін на адміністративні послуги на ціни інших товарів). З одного боку, розмір таких вторинних ефектів у поточній ситуації може буди достатньо великим з огляду на нестабільні інфляційні очікування населення та зростання собівартості продукції. З іншого боку, підвищення тарифів може стримувати зростання інших цін через зменшення платоспроможного попиту на інші складові споживчого кошику (особливо на тлі глибокої економічної рецесії).

Таким чином, на нашу думку, подальше суттєве підвищення ключової процентної ставки недоцільне, оскільки, при збереженні жорсткої бюджетної політики та стабільності на валютному ринку, інфляційний тиск повинен поступово зменшитись протягом наступних кількох місяців. Також необхідно взяти до уваги і негативний вплив високих процентних ставок на економічну активність, з огляду на глибоку рецесію, в якій перебуває країна.

Тому поточні цифри зростання ІСЦ жодною мірою не мають бути підставою для автоматичної корекції ключової процентної ставки НБУ. Крім того, рішення щодо зміни цього інструменту мають базуватися насамперед на прогнозних показниках інфляції. Тобто, якщо говорити про концепцію реальної процентної ставки, то доцільним є порівняння її номінального рівня з очікуваною інфляцією через певний період. За нашими оцінками, облікова ставка Національного банку залишається додатною відносно інфляції через 12-18 місяців, показники якої вже не враховуватимуть поточне підвищення адміністративно-регульованих тарифів.

Отже, навряд чи Національному банку варто різко реагувати на підвищення адміністративних цін і тарифів. Ці заходи самі по собі в середньостроковій перспективі сприятимуть процесу уповільнення інфляції через усунення диспропорцій та покращення показників ефективності функціонування відповідних галузей економіки. Якщо, звичайно, вторинні ефекти будуть утримані під контролем, а стабілізація на валютному ринку набуде стійкого характеру.

Насамкінець, хотілося б зазначити важливість збереження жорсткої бюджетної політики для недопущення розкручування спіралі «зарплата-ціни». На жаль, Україна має багатий досвід соціального популізму, і не можна виключати ситуацію, коли «турбота» про населення призведе до підвищення соціальних стандартів. Але можливостей для фінансування такої «турботи» на сьогодні в держави немає, окрім використання «друкарського станка» НБУ. І в кінцевому випадку населення знову збідніє внаслідок чергового витка девальвації та інфляції.

Отже, сподіваюсь, що політики та суспільство розуміють, що шлях до зростання рівня життя населення лежить не через популістське підвищення зарплат та пенсій, а через проведення масштабних структурних перетворень в економіці та відповідальну макроекономічну політику.

Тэги: НБУ, инфляция, коммунальные тарифы
Печать
Материалы по теме
Читайте в разделе

Выбор читателей
СБУ каже, що екс-нардеп від КПУ Александровська та її син давали міськраді Південного $ 9 000 за сепаратизм, хоча отримали від ФСБ на підкуп “у кілька разів більшу суму”. Як ви гадаєте, скільки грошей прислала ФСБ і який відсоток вкрали комуністи?